Spacebar

Наближаються два тижні у Львові БЕЗ ДАКАРА. Це нестерпно. Це набагато гірше, ніж без солодкого, без інтернету, без тепла, без сексу, без музики, без сонця. Це просто ніяк, пусто.

Я не можу йому пояснити куди їду і для чого. І тому він кожного дня протягом 2 тижнів чекатиме, що я прийду додому.

Це нестерпно.

І тут я усвідомила

Шлях до мого серця лежить через любов до мого песика.
І навпаки.

Підсумки дня

Під час вечірньої прогулянки наш хлопчик вивалявся в дохлятині. Направду, в справжнісінькій. Ворогу не побажаю почути цей запах на СВОЄМУ ПЕСИКУ. Погуглила - виявляється, це такий собі інстинкт. Мисливські собаки так маскують свій запах, щоб жертва його не почула. Окрім того, у людей та собак абсолютно різні смаки на аромати. Запах ваших парфумів може для песика бути геть нестерпно огидним, інша справа - трупний аромат, ммм.
На додаток містер Морда зжер половину пластмасової ложечки для взуття. 
Все як завжди. Тяжкі будні.

Жувальна машина

Вирішила скласти список речей, які Дакар безжально зжер, зіпсував, пожував, порвав (синонімічний ряд продовжити). До нього вже встигли увійти такі речі:

• взуття (приблизно 8 пар нарахувала, включаючи тапочки, взуття моє, татове, Машине…);
• зошити, та не прості, а з конспектами, які потім переписувала, деякі і по 2 рази (десь 5);
• книги (біля 4);
• фотографії (біля 10);
• шкарпетки (не перераховувала);
• м’які іграшки (більше 5);
• мобільний телефон (пожував трохи, мій і Тереза);
• таблетки, спреї (рази 3 було);
• татові квитанції; 
• подушки (4);
• книжка для сплати комунальних послуг; 
• сушка для взуття;
• пакети (багато);
• вазони (було кілька разів);
• фотоальбом, пустий на щастя;
• килим (десь 3 штуки);
• м’ячики (штук 5);
• інтернет-кабель (жорстоко по відношенню до мене, явно помста за щось); 
• меблі (в кількох місцях);
• ковдра; 
• постільна білизна...

Чекаємо продовження. І це тільки те, що згадала.
А крадена їжа - це окремий список. На щастя, виховання не проходить безслідно, і їжу ми тепер крадемо вкрай рідко, і в основному, коли та падає на підлогу. 

Якось ввечері ми з мамою приготували великий смачнючий торт з вершками, фруктами і печивом. Наступного ранку я пішла на навчання, а мама вирішила спробувати тортик, дістала його з холодильника, і вийшла з кухні на декілька хвилиночок. Коли ж вона повернулась, тортик наш… безслідно зник. Дійсно БЕЗСЛІДНО. Перші мамині думки, з її ж слів, були доволі містичними. Аж потім дійшло, що вся містика полягає в чорній мокроносій хитрющій істоті. З Дакаром же все було чудово. Кількість торту анітрохи не була для нього завеликою, вочевидь. А швидкість поїдання будь-чого в нього завжди була блискавичною.  

Мені потрібна твоя порада

Іноді він мене лякає.
Присутність Дакара - обов'язковий пункт в нічних-серйозних-кухонних розмовах з татом. Я опускаю очі і зустрічаю ЦЕЙ погляд, що пробирає до кісток. Що здається, ніби він зрозумів все сказане, від першого до останнього слова. І мені здається що ось-ось він просто повинен заговорити. Він не можете промовчати, він не може ПРОСТО ТАК ПРОМОВЧАТИ. Я не наділяю його людськими рисами від надмірної любові. Я кажу так, бо ВИ Б ТІЛЬКИ ЦЕ БАЧИЛИ. Ті, хто мають пса, зрозуміють мене.
Він все розуміє.


Дакар, як би я хотіла, щоб саме зараз ти зміг щось сказати.