Мій тато закохався в Дакарчика одразу ж, як я і очікувала. Мамі ж знадобилось більше часу, щоб звикнути. Дакар подобався їй тоді, коли він робив щось правильне, щось хороше. Чесно кажучи, коли він просто нічого не робив. Проблемним було те, що він ЗАВЖДИ щось робив, і кожна його дія, як правило, була згубною для оточуючих предметів.
Книжки, взуття, шкарпетки, зошити, килими, меблі тощо - Дакар, очевидно, був впевнений, що це все існує виключно для жування. Іноді його жертвою ставало взуття друзів, документи батька. Університетський підручник з філософії теж якимось чином потрапив до його пащі, через що потім мала проблеми. Найнеприємніше - з'їдені конспекти лекцій, які я переписувала і переписувала, деякі по кілька разів. Сотня речей знайшла свою загибель в зубах Дакара.
Найбільше він любить красти шкарпетки. Це просто фетиш якийсь. Його неймовірно забавляє біганина по квартирі від мене і крики "Дакар, віддай шкарпетку негайно!" А зловити його не так то й просто.
My father fell in love with Dakar at once, as I expected. For my mother it took much more time to get used to him. She liked Dakar when he did something right. Truly, when he did nothing. But he was ALWAYS doing something, and his every deed was harmful.
Books and boots, socks and sneakers, photos and copybooks, furniture, carpets and plants - he thought it all was there for chewing. Sometimes it was my friend's boots, sometimes my father's documents. Once he "ate" my Philosophy textbook that belonged to university library. He ate my notebooks and I rewrote my summaries over and over again. There's a thousand of things he destroyed.
Most of all he likes stealing socks. Than running all over the house and having fun because of no one is able to catch him.
