Жувальна машина

Вирішила скласти список речей, які Дакар безжально зжер, зіпсував, пожував, порвав (синонімічний ряд продовжити). До нього вже встигли увійти такі речі:

• взуття (приблизно 8 пар нарахувала, включаючи тапочки, взуття моє, татове, Машине…);
• зошити, та не прості, а з конспектами, які потім переписувала, деякі і по 2 рази (десь 5);
• книги (біля 4);
• фотографії (біля 10);
• шкарпетки (не перераховувала);
• м’які іграшки (більше 5);
• мобільний телефон (пожував трохи, мій і Тереза);
• таблетки, спреї (рази 3 було);
• татові квитанції; 
• подушки (4);
• книжка для сплати комунальних послуг; 
• сушка для взуття;
• пакети (багато);
• вазони (було кілька разів);
• фотоальбом, пустий на щастя;
• килим (десь 3 штуки);
• м’ячики (штук 5);
• інтернет-кабель (жорстоко по відношенню до мене, явно помста за щось); 
• меблі (в кількох місцях);
• ковдра; 
• постільна білизна...

Чекаємо продовження. І це тільки те, що згадала.
А крадена їжа - це окремий список. На щастя, виховання не проходить безслідно, і їжу ми тепер крадемо вкрай рідко, і в основному, коли та падає на підлогу. 

Якось ввечері ми з мамою приготували великий смачнючий торт з вершками, фруктами і печивом. Наступного ранку я пішла на навчання, а мама вирішила спробувати тортик, дістала його з холодильника, і вийшла з кухні на декілька хвилиночок. Коли ж вона повернулась, тортик наш… безслідно зник. Дійсно БЕЗСЛІДНО. Перші мамині думки, з її ж слів, були доволі містичними. Аж потім дійшло, що вся містика полягає в чорній мокроносій хитрющій істоті. З Дакаром же все було чудово. Кількість торту анітрохи не була для нього завеликою, вочевидь. А швидкість поїдання будь-чого в нього завжди була блискавичною.